Підприємець – це більше, ніж статус ФОП. Як в Україні народжувалося підприємництво

6 вересня 2026 року Україна відзначає День підприємця. У календарі це професійне свято. Але якщо прибрати офіційні формулювання, залишається значно складніше й цікавіше питання: хто насправді такий підприємець?

Людина, яка зареєструвала ФОП? Власник магазину? Засновник технологічного стартапу? Фермер? Керівник виробництва на кількасот працівників? Майстриня, яка продає власну продукцію через Instagram? Людина, яка втратила підприємство через війну, переїхала в іншу область, орендувала нове приміщення і почала все знову?

Юридичні форми в них різні. Масштаб різний. Обороти різні. Але економічна природа підприємництва майже завжди однакова: побачити можливість там, де ще немає готового рішення, вкласти власні ресурси, прийняти ризик і взяти на себе відповідальність за результат. Історія українського підприємництва набагато довша за історію сучасного ФОП. Вона пережила імперії, революції, радянську планову економіку, дев’яності, фінансові кризи, пандемію, а тепер – повномасштабну війну.

І, можливо, саме тому День підприємця сьогодні варто сприймати не просто як професійне свято. Це день людей, без яких ринкова економіка фізично не може існувати.

Підприємці існували в Україні задовго до появи самого сучасного статусу

Сучасне слово «підприємець» асоціюється з ЄДР, КВЕДами, рахунком у банку, податками, ПРРО та звітністю. Але економічна сутність підприємництва існувала на українських землях задовго до появи цих інструментів.

У XIX столітті, коли індустріалізація поступово змінювала структуру економіки, на українських землях формувався прошарок промисловців, землевласників, торговців і фінансистів. Особливо швидко капітал накопичувався в аграрній переробці, торгівлі зерном, цукроварінні, банківській справі та промисловості.

Імена окремих підприємницьких родин сьогодні фактично є частиною економічної історії України: Яхненки та Симиренки, Терещенки, Харитоненки, Ханенки. Серед великих промисловців і фінансистів того часу вирізнявся також Олексій Алчевський. Дослідження Інституту історії України НАН України відносить ці родини до найпомітніших представників підприємницького середовища другої половини XIX — початку XX століття.

Їхній бізнес був набагато складнішим, ніж іноді здається з історичних нарисів.

Наприклад, Терещенки починали з торгівлі, згодом інвестували у великі земельні активи та цукрову промисловість і створили фактично масштабну промислово-фінансову групу свого часу. Харитоненки стали великими цукрозаводчиками та землевласниками. Симиренки поєднували виробництво, торгівлю, технологічний розвиток і меценатство.

Цікаво й те, що саме наприкінці XIX століття почало змінюватися саме розуміння підприємця. Із розвитком ринкової економіки старе станове поняття «купець» поступово переставало означати те саме, що «підприємець». Після запровадження державного промислового податку 1898 року купецьке звання дедалі більше позначало станову належність, тоді як підприємництво ставало передусім характеристикою економічної діяльності.

Тобто ще понад століття тому відбувався процес, знайомий нам і сьогодні: бізнес поступово переставав бути привілеєм окремого стану й перетворювався на професію, спосіб економічної поведінки та форму самостійної діяльності.

Радянський період: коли приватна ініціатива майже зникла з економічної системи

Після революції та утвердження радянської економічної моделі приватне підприємництво було майже повністю витіснене централізованою плановою системою.

Держава контролювала основні засоби виробництва, визначала обсяги виробництва, ціни, розподіл ресурсів і значну частину економічних відносин. Приватна ініціатива у сучасному розумінні підприємництва не була основою економічної системи.

Водночас навіть Конституція Української РСР 1978 року допускала обмежену індивідуальну трудову діяльність у кустарно-ремісничих промислах, сільському господарстві, побутовому обслуговуванні та інших сферах, але така діяльність мала ґрунтуватися переважно на особистій праці громадян та членів їхніх сімей.

Справжній злам почався наприкінці 1980-х.

У 1987 році в Українській РСР почали реалізовувати союзний Закон «Про індивідуальну трудову діяльність», а 1988 року був прийнятий Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР». Кооператив отримував значно більшу господарську самостійність, міг володіти майном, виробляти продукцію, реалізовувати її та працювати на принципах самофінансування.

За сьогоднішніми стандартами це ще не була повноцінна ринкова економіка. Але саме кооперативний рух став одним із містків між радянською системою та майбутнім приватним бізнесом.

7 лютого 1991 року: юридичне народження сучасного українського підприємництва

Одна з найважливіших дат в історії українського бізнесу з’явилася ще до проголошення Незалежності.

7 лютого 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Закон №698-XII «Про підприємництво». Він набрав чинності 1 березня 1991 року.

Тобто законодавча основа сучасного українського підприємництва почала формуватися приблизно за пів року до 24 серпня 1991 року. Цей закон був принципово важливим не лише тому, що дозволяв приватну господарську діяльність. Він фактично сформулював нову економічну філософію. Підприємництво визначалося через кілька характеристик: самостійність, систематичність, власний ризик і орієнтацію на отримання прибутку.

І якщо подивитися на це визначення не як юрист, а як підприємець, виявиться, що його центральні слова залишаються актуальними й через 35 років.

• Самостійність.
• Систематичність.
• Власний ризик.
• Результат.

Саме «на власний ризик» відрізняє підприємництво від більшості інших форм економічної діяльності. Працівник продає свою працю й отримує за неї визначену винагороду. Інвестор розміщує капітал. Держава розподіляє бюджет. А підприємець одночасно приймає десятки рішень, наслідки яких ніхто не гарантує: що виробляти, за якою ціною, кого наймати, де взяти фінансування, чи орендувати нове приміщення, чи купувати обладнання, чи виходити на новий ринок, чи переживе бізнес наступні шість місяців.

Саме тому підприємництво – це насамперед відповідальність за рішення в умовах невизначеності.

1996 рік: підприємництво стає конституційним правом

Наступний фундаментальний крок відбувся вже у незалежній Україні. 28 червня 1996 року була прийнята Конституція України. Її стаття 42 закріпила право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Це набагато важливіше формулювання, ніж може здатися. Підприємництво перестало бути просто дозволеним державою видом господарської діяльності. Право людини займатися підприємництвом стало частиною конституційної архітектури країни.

Для фізичних осіб цей принцип сьогодні також закріплений у Цивільному кодексі: людина з повною цивільною дієздатністю має право здійснювати не заборонену законом підприємницьку діяльність за умови державної реєстрації.

Правова модель згодом неодноразово змінювалася. У 2003 році було прийнято Цивільний та Господарський кодекси. Значна частина Закону 1991 року «Про підприємництво» втратила чинність із 1 січня 2004 року. А 28 серпня 2025 року в межах нової реформи втратив чинність і Господарський кодекс України.

Це нормальна еволюція правової системи. Але базова ідея, сформована на початку 1990-х, залишилася: людина має право самостійно створювати економічну цінність і вести власну справу.

А коли в Україні з’явився День підприємця?

Саме свято з’явилося пізніше. 5 жовтня 1998 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1110/98 «Про День підприємця».

У документі прямо зазначалося, що рішення ухвалене з огляду на роль підприємництва в економічних реформах, розв’язанні соціально-економічних проблем і формуванні та розвитку національної економіки.

День підприємця встановили відзначати щороку у першу неділю вересня. Саме тому у 2026 році він припав на 6 вересня. Формулювання указу цікаве ще з однієї причини. Наприкінці дев’яностих українська держава вже офіційно визнавала: підприємництво — не периферійне явище економіки. Воно є одним із механізмів її формування.

Від «човників» і ринків дев’яностих до цифрового ФОП

Для багатьох українських родин підприємництво дев’яностих виглядало зовсім не так, як сучасний стартап чи онлайн-магазин.

Це були ринки, кіоски, невеликі магазини, ремонтні майстерні, перші приватні кафе, перевезення, будівництво, торгівля імпортними товарами, фермерські господарства та тисячі інших форм малого бізнесу. Люди часто ставали підприємцями не тому, що вивчали бізнес у школі менеджменту. Вони ставали підприємцями тому, що економіка змінювалася швидше, ніж старі професії могли гарантувати дохід.

Український малий бізнес багато в чому народжувався методом спроб і помилок.

Без CRM.

Без банківських застосунків.

Без «Дії».

Без онлайн-бухгалтерії.

Без доставки за один день.

Без таргетованої реклами.

А іноді — навіть без нормального розуміння того, якою має бути ринкова економіка. Проте саме з мільйонів таких маленьких рішень поступово виростав приватний сектор сучасної України.

Що означає бути підприємцем у 2026 році

Сьогодні технологічно відкрити бізнес значно простіше, ніж тридцять років тому. Але це зовсім не означає, що стало простіше бути підприємцем. Підприємець 2026 року одночасно повинен розуміти продукт, продажі, маркетинг, фінанси, податки, людей, технології, клієнтський сервіс, безпеку та законодавство.

А український підприємець до цього списку отримав ще один фактор, якого немає в більшості підручників з менеджменту, — війну. Сьогодні бізнес планує не лише cash flow та маркетинговий бюджет. Він думає про резервне електроживлення, безпеку співробітників, логістику, страхування, можливість релокації, дефіцит кадрів, втрату виробничих потужностей і те, як відновити роботу після чергової атаки.

Державні програми підтримки бізнесу у 2026 році окремо передбачають інструменти для підприємств, постраждалих від війни, відновлення виробництва, страхування майна від воєнних ризиків, підтримки зайнятості та підприємців прифронтових регіонів.

Особливо гостро це видно на прифронтових територіях. За даними Міністерства економіки, лише на Харківщині через російську агресію було пошкоджено близько 600 агропідприємств і понад 1 000 підприємств інших галузей. Сумщина регулярно перебуває під атаками. І попри це компанії Харківської, Сумської та Чернігівської областей продовжують працювати, утримувати робочі місця та формувати доходи місцевих бюджетів.

Складно знайти більш практичне визначення економічної стійкості.

Понад два мільйони маленьких економічних рішень щодня

Масштаб підприємницького сектору сьогодні легко недооцінити. За даними сервісу Opendatabot, який аналізує відкриті реєстрові дані, станом на 5 вересня 2026 року в Україні працювало понад 2,1 мільйона ФОПів. Лише за січень–серпень 2026 року було зареєстровано близько 188 тисяч нових ФОПів.

Ці цифри не означають, що українському бізнесу легко. Кількість реєстрацій не показує, скільки безсонних ночей стоїть за запуском магазину. Не показує касовий розрив за три дні до зарплати. Не показує власника кафе, який після обстрілу шукає генератор. Не показує виробничу компанію, яка переносить обладнання в інший регіон. Не показує підприємця, який втратив частину команди через мобілізацію або виїзд людей.

Статистика взагалі дуже погано бачить людську сторону підприємництва. Вона бачить суб’єкт господарювання. За ним же майже завжди стоїть людина, яка одного дня сказала: «Я спробую».

Підприємець — це не людина, яка «працює на себе»

Одна з найбільших ілюзій щодо підприємництва звучить приблизно так: підприємець — це людина, яка не хоче працювати на когось і тому працює на себе. Насправді успішний підприємець дуже швидко перестає працювати «на себе».

Він працює на клієнта, який очікує якісний продукт. На команду, яка очікує зарплату. На постачальника, якому потрібно заплатити вчасно. На банк, якщо є кредит. На державу, якій необхідно сплачувати податки. На партнерів, перед якими є зобов’язання. На власний бізнес, який потребує постійних інвестицій. І лише після цього — на себе.

Саме тому підприємництво дає свободу приймати рішення, але майже ніколи не звільняє від відповідальності. Навпаки — відповідальності стає більше.

Прибуток — не протилежність суспільній користі

Інша поширена помилка — протиставляти прибуток і користь для суспільства. Підприємець справді створює бізнес заради економічного результату. Без прибутку бізнес у довгій перспективі просто перестане існувати. Але прибуткове підприємство одночасно може створювати десятки інших ефектів. Воно платить зарплати.

Купує товари та послуги в інших компаній. Орендує приміщення. Замовляє рекламу. Користується банківськими послугами.

Платить податки. Інвестує. Навчає людей. Створює нові продукти. Формує конкуренцію. Іноді підтримує армію, волонтерські ініціативи, громаду чи благодійні фонди. Тому економічна роль підприємця значно більша за суму податку в декларації.

Підприємництво під час війни — це вже не тільки про економіку

Повномасштабне вторгнення змінило відносини українського суспільства з бізнесом.

У перші місяці війни підприємці перевозили виробництва, безкоштовно годували військових і переселенців, передавали автомобілі, обладнання, генератори, пальне, медикаменти. Потім їм потрібно було зробити ще складнішу річ — повернути бізнес до нормальної економіки.

Бо благодійність не може замінити працююче підприємство.

Щоб допомагати довго, потрібно заробляти.

Щоб платити людям зарплати, потрібно продавати.

Щоб сплачувати податки, потрібно мати прибуток.

Щоб фінансувати оборону, країні потрібна економіка.

Саме тому працюючий магазин у прифронтовому місті, фермер, який продовжує засівати поле, СТО, яке ремонтує автомобілі, ІТ-компанія, що експортує послуги, бухгалтерська фірма, виробничий цех або невелика кав’ярня — це елементи однієї економічної системи. Її стійкість складається не лише з великих корпорацій. Вона складається з величезної кількості підприємців, які щоранку відкривають двері свого бізнесу.

І тут починається доросле підприємництво

Є момент, коли ідея перестає бути просто ідеєю. З’являється перший клієнт. Потім перший рахунок. Перша декларація. Перший працівник. Перша помилка. Перший серйозний податковий ризик. Перший касовий розрив. Перший контракт, який уже не можна виконувати «на словах». Саме тут романтика власної справи поступово зустрічається з менеджментом. Сильний бізнес будується не тільки на енергії засновника. Він потребує обліку, фінансового планування, юридичної структури, податкової дисципліни, процесів, контролю та цифр.

Можна дуже любити свій продукт і не знати реальної маржинальності. Можна мати хороший оборот і постійно не мати грошей. Можна швидко рости й одного дня виявити, що внутрішні процеси більше не витримують масштабу. Тому професійний бухгалтерський і фінансовий супровід — це не бюрократичний додаток до бізнесу. Це його інфраструктура.

Що ми бачимо в MRG Outsourcing

Працюючи з підприємцями, ми бачимо бізнес дещо інакше, ніж його бачить статистика. За декларацією стоїть конкретна людина. За податковим платежем — проданий товар або виконана робота. За зарплатною відомістю — команда. За новим ФОП — спроба побудувати власну справу. За ТОВ, яке переходить від хаотичного обліку до управлінських цифр, — наступний етап дорослішання компанії. Бухгалтер бачить дуже багато бізнесів ізсередини. І тому добре розуміє одну просту річ: підприємництво рідко виглядає так красиво, як у презентаціях.

У ньому багато невизначеності. Багато відповідальності. Багато рішень, правильність яких стає зрозумілою лише через місяці або роки. Але саме з цих рішень і складається економіка.

День підприємця — це свято людей, які сказали «я беру відповідальність»

За останні сто п’ятдесят років змінювалося майже все. Купецькі гільдії змінилися акціонерними компаніями. На місце промисловців XIX століття прийшли підприємці XX. Кооперативи кінця 1980-х стали передвісниками приватного сектору. Закон 1991 року юридично оформив нову економічну модель. Потім з’явилися ФОП, спрощена система, інтернет-магазини, маркетплейси, цифрові банки, електронна звітність, «Дія», технологічні компанії та бізнеси, яких тридцять років тому просто не існувало.

Але одна річ майже не змінилася.

Підприємець — це людина, яка добровільно бере на себе відповідальність за те, чого ще немає.

За продукт, який потрібно створити.

За клієнта, якого потрібно знайти.

За команду, яку потрібно зібрати.

За гроші, які потрібно заробити.

За податки, які потрібно сплатити.

За рішення, наслідки яких неможливо перекласти на когось іншого.

А для українського підприємця сьогодні до цього списку додалося ще одне: продовжувати будувати майбутнє країни в той момент, коли війна щодня намагається зробити будь-яке довгострокове планування неможливим.

Саме тому 6 вересня — це більше, ніж дата у професійному календарі. Це привід сказати дякую людям, які створюють, виробляють, продають, наймають, ризикують, помиляються, починають знову і продовжують працювати.

Бо держава може створити правила.

Банк може дати фінансування.

Бухгалтер може побудувати облік.

Маркетолог може допомогти знайти клієнта.

Але підприємство виникає тільки тоді, коли хтось одного дня приймає рішення:

«Я беру відповідальність. Я спробую це зробити».

З Днем підприємця, Україно.

І з Днем підприємця кожного, хто сьогодні продовжує будувати свою справу тут.